Голодомор 1932-33 рр.

ГОЛОДОМОР – масовий голод, що виник на території Української РСР (у межах 1933 р.) і призвів до аномальної кількості людських жертв у першій половині 1933 року, здебільшого у сільській місцевості. Голод у сільськогосподарських районах України виник ще 1931 р. внаслідок радикальних економічних реформ на селі і спершу мав ознаки стихійного, недостатньо контрольованого процесу. Одначе від початку 1933-го почалася фаза власне Голодомору – влада, очолювана Й.Сталіним, вирішила скористатися голодом як інструментом для остаточного придушення опору селянства колективізації. Крім того, це дозволяло радикально змінити основні вектори національної політики, так званої Коренізації, яку було визначено В.Леніним ще у 1919 р. опісля тверезого аналізу причин поразок більшовиків в Україні і яка провадилася упродовж 1920-х рр. Наслідком було зупинення процесу автономізації регіонів СРСР  і їх жорсткого підпорядкування кремлівському уряду. Знищення української еліти – спершу серед інтелектуалів, а потому й на селі (так звані „куркулі”) – створило передумови для остаточного розв”язання української проблеми, існування якої вочевидь дратувала Сталіна. Національний складник зводиться до етнографічної компоненти, що, власне, багато в чому відтворює контури національної політики часів Російської імперії.

Численні селянські бунти 1920-х та збільшення потуги національної культури в Україні, її поширення далеко за „межі осідлості” (тобто села і традиційних компонентів етнічності), та, як наслідок, формування і ствердження української політичної еліти, створювали чимало ризиків для  подальшого існування доти конфедеративної держави. Керівництво останньої щоразу глибше усвідомлювало цю обставину. До прикладу, у серпні 1932 р. Сталін писав про те, що Україна є „найголовнішим” фактором політичної стабільності в країні, що партійні та державні органи  і навіть органи ОГПУ складаються здебільшого з націоналістів та польських шпигунів, а загрози  є настільки серйозними, що Радянський Союз може втратити Україну будь-якої миті. Натомість він вважав за необхідне перетворити республіку на „справжню фортецю СРСР” (лист до М.Кагановича). Задля досягнення цієї мети голод видався доволі ефективним засобом.

У кінці 1932 та на початку 1933 років приймаються рішення щодо найжорстокішого терору в українському селі. У листопаді 1932-го селянам наказано здати практично все, що вони дістали як натуроплату за працю в колгоспах. Провадяться тотальні обшуки, із селянських дворищ забирається все їстівне. Агонія починається посеред зими 1932-33 рр. Її посилив наказ, відданий Сталіним та В.Молотовим, який зобов”язував ОГПУ зупинити масові втечі голодних селян з України та Кубані. На шляху до міст було виставлено спецзагони, люди опинилися в ситуації цілковитої приреченості.  Мільйони, один по одному, відходили у потойбічні світи – у страшних муках, фізичних і моральних, спостерігаючи за погибеллю дітей та старих. Відомі численні випадки канібалізму. Досі у багатьох українських селах значну частину цвинтарів займають місця поховань жертв голодомору – незрідка без найменших ритуальних означень: у напівмертвих людей не було можливості дотримуватися обрядових звичаїв.

Голод уразив чимало регіонів СРСР (Кубань, Казахстан, Середнє і Нижнє Поволжя). Одначе те, що відбувалося в Україні від пізньої осені 1932 і до літа 1933 років, має свою специфіку. Було знищено вищі і середні прошарки суспільства, власне його основа, що дається взнаки досі. Українських селян перетворили на „армію рабів”, їх повернули у морок феодалізму. Відтак без осмислення чи не найжахливішого історичного уроку Україна не може відбутися як повноцінна і повновартісна нація.

За різними оцінками смертність в Україні упродовж 1932-33 років становить від 3,5 до 10 мільйонів осіб.

За часів існування СРСР факт голоду в країні категорично спростовувався, інформація про нього була радикальним чином табуйована. На офіційному рівні про голод в Радянському Союзі почали говорити тільки у кінці 1980-х рр. Від середини 1990-х в обіг увійшло поняття Голодомор (Holodomor), яке нині ствердилося і в міжнародних документах.

Починаючи з 2005 р. керівництво Української держави провадить послідовну кампанію, спрямовану на визнання Голодомору геноцидом українського народу. Верховна Рада України прийняла законодавчий акт, що стверджує Голодомор як прояв геноциду українців.