Gareth Jones
Одна із сюжетних вертикалей фільму «Живі» - історія молодого валійського журналіста Гарета Джонса. Для нас він цікавий передусім тим, що він, один з небагатьох, хто всьому світові, уголос повідомив про те, що відбувалося в Україні саме в цей час, у 1932-33 роках. Також Гарет Джонс дав можливість занурити розповідь в історичний контекст того часу, показати, чому світ так мало знав (чи не хотів знати) про трагедію нашого народу (одна з причин - ніхто не хотів сваритися зі Сталіним). І третє: це був погляд на події іззовні. Адже світові було відомо про Україну лише те, що це так званий кошик із хлібом (bread basket) для Європи.
У дитинстві Гарет Джонс чув багато розповідей про щасливі дні, які його мати провела з сім’єю Артура Юза у 1889-1892 роках, навчаючи його дітей. Артур був сином валлійця, Джона Юза, металурга, що заснував містечко Юзівка (у пізніші часи Сталіно, нині Донецьк).
Гарет успішно закінчив Кембридж, де вивчив кілька мов, в тому числі і російську. Його запросив на роботу колишній прем’єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж своїм радником з міжнародних питань.
Вперше Гарет відвідав Радянський Союз у 1930 році – він мріяв побачити місто Юзівку (тоді вже Сталіно), про яке йому розповідала мати.
Влітку 31-го Гарет отримав замовлення підготувати інформацію про Радянський Союз. В кінці подорожі він знову потрапив в Україну. Вів докладний щоденник під час свого перебування в Союзі, а його компаньйон, Джек Гайнц, видав книжку без зазначення авторства під назвою «Досвід перебування у Росії 1931 року. Щоденник».
Восени 1932 року, до Європи дійшли чутки про голод у Радянському Союзі, спричинений сталінським режимом. Чутки базувалися на реальних документах, які отримували посольства європейських країн – Італія, Польща, Німеччина дані надходили також до Держдепартаменту Сполучених Штатів Америки. У фільмі показані оригінали листів італійських та польських дипломатів.
У березні 1933 року Гарет Джонс втретє і востаннє поїхав до Радянського Союзу та України для розслідування повідомлень про голод. Провівши декілька днів у Москві, він вирушив у подорож з рюкзаком, заповненим їжею. Сів у звичайний потяг, щоб мати змогу розмовляти з простими людьми. Документів на в’їзд Радянську Україну він не мав, тому перейшов кордон УРСР пішки. Гарет пройшов через 20 сіл і на власні очі побачив трагедію голоду. Він залишився на ніч в одній хаті, і коли поділився хлібом, маслом та сиром з селянкою, вона сказала: «Я поїла смачної їжі і можу щасливо померти».
Повернувшись до Берліна, Гарет написав та оприлюднив відомий прес –реліз від 29 березня 1933 року. Першими 1ого надрукували газети «New York Evening Post» та «Manchester Guardian».
Через кілька днів американський журналіст Волтер Дюранті, на замовлення Кремля, надрукував спростування статтей Гарета, де пише, що люди в СРСР голодні, але не вмирають з голоду, а «високий рівень смертності – результат хвороб через недоїдання». В тому числі і за цю статтю Дюранті згодом отримає Пуліцерівську премію – найпрестижнішу нагороду в галузі журналістики.
Радянський Союз звинувачує Гарета Джонса у шпигунстві. Його оголошують персоною non Gratа.
Життя Гарета Річарда Вогана Джонса закінчилося несподівано і трагічно. За день до свого тридцятиріччя, він загинув у Маньчжурії. Ймовірно – від бандитської кулі. Достеменно відомо тільки одне: у цій подорожі Гарета супроводжував водій з Росії на ім’я Анатолій. Додому, в Беррі, Гарета привезуть в закритій труні. Офіцер, який проводив розслідування, лейтенант Королівських військ Великої Британії Мілар звітував: у тілі Гарета Джонса знайдено три кулі – дві у грудях, одну – в голові.
Більше інформації про Гарета Джонса можна знайти на сайті www.garethjones.org
