Громадські покази
Нью-Йорк, США
2 грудня 2008 року відбувся показ фільму «Живі» у Колумбійському університеті, Нью-Йорк, США. Стрічку побачили близько 180 осіб. Більше половини аудиторії – американці: викладачі, студенти, прихильники кіно. Були присутні і представники української діаспори у Сполучених Штатах. З Великої Британії спеціально на перегляд фільму приїхала племінниця журналіста Гарета Джонса – доктор Маргарет Сіріол Коллі.
Вступне слово перед показом мав Джон Коутсворт, декан факультету міжнародних відносин Колумбійського університету. Фільм представляли організатори – професор Кетрін Таймер, директор Інституту Гаррімана, Юрій Шевчук, доктор славістичного факультету Колумбії і Анна Уітні-Олін, професор російської літератури, декан славістичного факультету Колумбії. А також автори фільму – режисер Сергій Буковський, виконавчий продюсер Марк Едвардс та виконавчий продюсер і співавтор сценарію Вікторія Бондар.
Картина була сприйнята дуже тепло, відчувалась зацікавленість аудиторії. Після перегляду автори фільму 1.5 години відповідали на запитання глядачів – про можливість придбання DVD, широкий показ в Україні та реакцію української аудиторії.
Додаткову інформацію можна знайти на сайті Українського кіноклубу в Колумбійському університеті
Анна Фрайліх, професор польської мови, Колумбійський університет:
Конференція була дуже цікавою і велелюдною. У залі навіть не вистачило місця – довелося брати додаткові крісла. Особливо вражаючим був вечірній показ фільму Сергія Буковського. Не можу сказати, що картина принесла насолоду, адже тема дуже важка. Втім, фільм добре зроблений, інформативний, пізнавальний, викликає і усмішку, і сум водночас. Це просто дивовижно, як творчій групі вдалося знайти стільки живих свідків тих подій і «занурити» їхні історії у контекст документів британського журналіста Гарета Джонса і відеоархівів. Завдяки цим змістовим шарам у фільмі відчувається глибина розуміння теми, він переконливий і зворушливий.
Для мене водночас було і болісно дивитись, і цікаво. Творцям фільму дійсно вдалося показати, як люди пережили голод, а потім роками вимушено приховували спогади про нього. Мені здається, що уся конференція була успішною, але показ фільму та подальше обговорення було дійсно пам’ятною подією.
Женя Кіш, випускниця Нью-Йоркського університету:
«Живі» - вдале і зрозуміле донесення життєвих історій людей, які пережили недавню, але історичну забуту трагедію – український Голодомор, або штучний голод, організований сталінським режимом у 1932-33 рр. Сюжет фільму повільно і медитативно розвивається через звичні образів, вирази обличчя, уривки спогадів. Цей гуманізм стрічки допомагає уникнути загальновідомих та завчених фраз. Викликаючи в одну мить сміх, а в іншу сльози, фільм не дозволяє глядачеві робити швидкі чи поверхневі висновки про трагедію, яка постає завдяки суголоссю людей, які пережили чистку історичної пам’яті. Розповідаючи історію валійського журналіста Гарета Джонса, який наполегливо намагався донести до глухої світової аудиторії правду про масову гибель українців, режисер Сергій Буковський виносить трагедію за межі України та її історичної ізольованості в той час, уникаючи при цьому моралізування і сентиментів.
Голодомор – це терор та страх, який досі переслідує тих, хто вижили, та українську свідомість в цілому. Ця трагедія повинна бути переосмислена українцями, росіянами та іншими народами світу. Але українці також повинні мати можливість вшановувати пам'ять загиблих, це те, що їм не дозволялось під покровом мовчанки і заперечення офіційної радянської історії. І «Живі» нагадують нам, що цей процес незавершений і назавжди залишиться таким, але все ж таки він мусить тривати. Фільм також вшановує пам'ять мертвих, але водночас показує дивовижну здатність людей виживати в найжахливіших умовах, щоб потім розповісти свої історії. «Живі» заслуговують на те, щоб їх дивились ще і ще, аби ці історії були почуті.
Алегра Панетто, коледж Бернарда, Колумбійський університет:
«Живі» - це надзвичайно зворушливий фільм, який дуже дієво розкриває тему, яку, на перший погляд, неможливо розкрити. Картина вдихнула життя у героїв, показуючи теплоту та гумор у їхніх розповідях. Сергій Буковський надав своїм героям простір у фільмі, що дуже рідко трапляється у документальному жанрі. Стрічка пам’ятна у хорошому сенсі цього слова; вона вшановує і живих, і мертвих. Це нагадує нам, що дар життя – це найбільший скарб, який ми маємо.
Костянтин Щергуйко, студент Колумбійського університету:
Мені дуже сподобався підхід до теми у фільмі «Живі». Найпростіше – сконцентруватись на брутальних і жахливих сценах, аби шокувати глядача. Однак у «Живих» розповідається про маловідомі факти та історичні події того періоду. Водночас автори фільму намагаються подати оцінки свідків геноциду, але, на мою думку, це применшує їхню важливість. Тим не менше, я вірю, що у «Живих» великий потенціал стати дійсно важливим фільмом!
Джеймс Вільямс, студент Колумбійського університету, срібний медаліст Олімпіади з фехтування:
У «Живих» показані дуже щирі інтерв’ю з свідками голоду в Україні в 1930-х рр.. Фільм майстерно знятий, він водночас інформативний і захоплюючий.
Тана Спенсер, студентка Колумбійського університету:
Мені фільм здався дуже зворушливим, адже режисер Сергій Буковський розкриває тему через спогади живих людей. Як обговорювалось під час дискусії по закінченню фільму, Сергій Буковський прагнув розповісти про український Голодомор-геноцид 1932-33 рр., уникаючи жахів та моторошних розповідей. Він поєднує сумні історії героїв фільму з їхніми піснями та сміхом, показуючи тим самим красу та перемогу української ідентичності. Дивовижна чіткість та колір кадрів разом із цими поєднаннями показують, що образи живих мають силу таку ж (якщо не більшу), як і мертві.
Джерело: Колумбійський університет
« повернутись до списку
