Прес-кіт

Короткий синопсис

Герої фільму були дітьми, коли у їхніх батьків одібрали все. Селян, що жили і працювали на найродючіших у світі ґрунтах, було віддано на поталу голоду й повільної смерті. З тих, хто уцілів, формували армію рабів... Лише тепер ці люди оповідають про пережите. Про те, як їхніх батьків погнали у „світле майбуття”. Як забирали останнє. Як вимирали села. Як вони лишилися жити... „Краще б ми не народжувалися...” – говорить один із свідків. Їхню трагедію вплетено в сюжет світової драми початку 1930-х: параліч економіки у США, прихід до влади Гітлера в Німеччині, війна більшовицького уряду, очолюваного Сталіним, із селянством. Останнє боронило приватну власність й відтак мусило або визнати свою поразку, або умерти. Супутно вирішувалося завдання покінчити з націонал-комунізмом і будь-якими проявами самостійної національної політики. В Україні 1920-х її зреалізовано найпослідовніше, так само „послідовно” й жорстоко її придушили. Своєрідним провідником у фільмовій мандрівці пеклом історії виступає британський журналіст Гарет Джонс, чия правда про трагедію українців не була почута на Заході. Уряди багатьох країн виявили байдужість до чужої біди. Хоча ситуацію в Україні знали добре – про свідчать оприлюднені у фільмі документи... Образний ряд стрічки розкриває потугу культури, зрощеної працею на землі, любов”ю до землі. Тільки живе і живі мають шанс воскреснути.

Про фільм

Cтворення кінострічки ініційовано Президентом України Віктором Ющенком. Робота над картиною тривала майже рік. Велася попередня дослідницька робота, опитано кілька сотень літніх людей. Одночасно кілька мобільних знімальних груп знімали свідків Голодомору у Києві та Київській області, а також у Житомирській, Кіровоградській, Черкаській, Вінницькій, Харківській, Сумській, Чернігівській і Тернопільській областях. Крім того, в Уельсі, у місті Беррі, зафільмовано ряд важливих епізодів, пов”язаних із долею Гарета Джонса. Усього відзнято 56 (у самому фільмі їх 25) свідків, матеріал тривалістю 85 годин. Тривалою і копіткою була робота у післязнімальний період. Тільки над шумовою партитурою фільму працювали півтора місяці. Автори відмовились від спеціально написаної музики. Картину знято в системі HD – найсучаснішій на сьогодні. Проект є міжнародним – до роботи були залучені зарубіжні спеціалісти. Одним із продюсерів є Марк Едвардс (США).

Говорять консультанти фільму

Оксана Пахльовська

Історик культури Вадим Скуратівський сказав свого часу, що українська нація впродовж багатьох десятиліть, не знаючи того, жила на краю велетенського цвинтаря, що залишився від України 30-х років. Так, жила на краю цього цвинтаря, того не знаючи, оскільки правда про цей геноцид була ретельно прихована в тоталітарному СРСР, але ця правда була також замовчана і на Заході. Це був наслідок Realpolitik, «реальної політики», — софістикованої стратегії, яку Захід часто застосовував у своїх стосунках з Росією з метою збереження реальної, а часом і фіктивної політичної рівноваги. За цю рівновагу впродовж ХХ століття не раз платилося долею України. Пастка замкнулась: українському суспільству було фактично не тільки заборонено згадувати, — йому було заборонено оплакувати своїх мертвих.

Андреа Граціозі (Італія)

Якщо говорити про Радянський Союз у цілому, голод зламав селянський опір і забезпечив перемогу диктатору (...), дозволив (...) перетворити радянську федеративну державу в деспотичну імперію (...) Все це дуже істотно, одначе в Україні та Казахстані наслідки голоду виявилися багато серйознішими. У Казахстані голод зруйнував майже все, що складало саму основу традиційного суспільства. В Україні було знищено вищі та середні прошарки національного суспільства, уповільнено й викривлено процес формування нації.

Сергій Буковський, режисер:
Роблячи свій фільм, ми не орали цілину. Ще у перебудовчі роки уперше відкрили цей матеріал для глядача українські режисери Павло Фаренюк, Микола Лактіонов-Стезенко, Олександр Коваль, Сергій Лосєв, Олександр Криварчук... Чудові фільми, талановиті люди – їм було куди складніше, ніж нам... Помилково і навіть небезпечно вважати, що тема Великого Голоду є чимось недоторканним – у сенсі втілення її на екрані. Ми відкриті для критики, аналізу і серйозної розмови... Спекуляції „на темі” призводять власне до її профанації, і така тенденція є вже помітною, а з нею й відчуження значної частини суспільства від історичного матеріалу. Хоча його осмислення є справді украй важливим і сутнісним для розвитку нації... Працюючи над картиною, ми свідомо уникали оповідей про жахи Голодомору, випадки канібалізму тощо, хоча нічого страшнішого від цього немає. Одначе тут приховується елемент спекуляції – надто вже просто у такий спосіб натиснути на сльозогінні залози. Та й чи пояснює це що-небудь у самій трагедії, чи розкриває її сутність?.. Ми не претендуємо на істину. Попереду ще велика робота і, упевнений, хороші фільми... Ми тільки ланка у ланцюгові пізнання...

Сергій Тримбач, керівник сценарної групи

Історія Гарета Джонса по-своєму вражаюча. З”ясовується, сама по собі свобода слова не гарантує, що слово те буде почутим. Журналіст, родом з Уельса (теж провінції імперії), прихилився до українців і захотів оповісти правду. А вона виявилася нікому не потрібною. Правда не є пріоритетом, світом правлять інтереси гаманця, шлунку, потреби клану... І що – хай так і буде? Фільм розповідає про Гарета ще й для того, аби нагадати: вчинки порядних людей щось таки змінюють в ментальності людства. Додаючи в ньому світла ідеалу...

Сергій Буковський

народився в 1960 році у Башкирії. Того ж року його батьки – кінорежисер Анатолій Буковський та актриса Ніна Антонова переїздять до Києва. Навчався режисурі на кінофакультеті  Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Понад десяти років працював на Українській студії документальних фільмів.  20-хвилинний фільм "Завтра свято" (1987) приніс визнання професіоналів та глядацький успіх. За чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні  документальних кіно- та телефільмів. Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів. Зокрема, "Завтра свято", "Дах" (1990), "Дислокація" (1992), "Знак тире" (1992), "На Берлін!" (1995), "Вілен Калюта. Реальне світло" (2000), "Terra Vermelha. Червона Земля" (2001), документальний 9-серійний телефільм "Війна. Український рахунок" (2003, Національна премія України імені Тараса Шевченко 2004 року). Великий успіх мала і остання стрічка режисера „Назви своє ім”я” (2006) – про історію Єврейського Голокосту в Україні.

Довідка фільму

„ЖИВІ”, Кіностудія „Листопад Фільм” на замовлення Міжнародного благодійного фонду „Україна 3000”. HD, 75 хвилин, 2008 рік

www.theliving.org.ua

Режисер Сергій Буковський.

Виконавчі продюсери Марк Едвардс, Вікторія Бондар

Сценарна група Сергій Буковський, Сергій Тримбач, Вікторія Бондар, Євгенія Кравчук

Оператор-постановник Володимир Кукоренчук

Оператори Павло Казанцев, Роман Єленський

Звукорежисери Ігор Барба, Георгій Стремовський

Головний консультант Юрій Шаповал

Консультанти Оксана Пахльовська, Андреа Граціозі, Мирослав Попович, Ян Яцек Брускі